Віталій Комарницький: Слово «кришувати» не приймаю на рівні філософії

Віталій Комарницький — голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. Політарена зателефонувала йому, щоб дізнатися про особливості життя на підконтрольній Україні частині Луганщини, а також про його стосунки з президентом України Володимиром Зеленським, ватажком «ЛНР» Леонідом Пасічником та боротьбу з місцевими хабарниками.

«Зеленський — не чинуша»

Президент України Володимир Зеленський 7 липня призначив вас головою Луганської військово-цивільної адміністрації. Як ви вважаєте, чому саме вас, а не когось іншого? Президент вам пояснив своє рішення?

Чому він обрав мене я не знаю. Моя кандидатура розглядалася для висунення в депутати по мажоритарному округу, але я відмовився. Може це якось вплинуло.

Річ у тому, що я — луганчанин. Весь час працюю на Луганщині, знаю місцеві проблеми, живу серед цих проблем. Я впевнений, що керівник все-таки має бути представником території, людиною, яка тут живе, дихає цим повітрям.

Щодо завдань від Зеленського, то завдання у нас одне — мир, реінтеграція території, яка тимчасово окупована, а також підняття економіки.

А як щодо дедлайну: президент говорив вам, що ось це завдання потрібно виконати до такого часу, ось це — до такого?

Моє представлення відбулось, можна сказати, в польових умовах біля вертолітного майданчика. Після нього ми одразу ж поїхали на КПВВ «Станиця Луганська». Коли там все оглянули, одразу ж були чіткі завдання: подивитись як можна полегшити участь людей, які користуються цим пунктом пропуску. Через тиждень ми запустили на тих 800 метрах соціальний автобус. Це було завдання президента, ми його швидко виконали.

Ще було завдання подумати, що робити з мостом. Але перед тим, як почати будувати сам міст, треба провести велику попередню роботу, в тому числі і розмінування.

Як ви можете схарактеризувати Зеленського, як керівника держави: він авторитарний, жорсткий чи навпаки — м'який та ліберальний?

По-перше, я вам хочу сказати, він — людяний. Це точно. Він чує людей і чує проблеми людей. Він не відірваний від землі, це не чиновник в недоброму сенсі цього слова. Він — не чинуша, ось так краще сказати.

Нещодавно вже колишній представник України у політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи в Мінську Роман Безсмертний порівняв Зеленського з мишею, яка довірилася коту. Під котом, звичайно, мався на увазі Путін. Як ви вважаєте: чи є Зеленський заручником власних ілюзій щодо ситуації на Донбасі?

Я не кожного дня з ним спілкуюся. Ви ж самі бачите і його графік, і в мене графік не простий. На мій погляд, дуже добре, що прийшла людина, яка працювала в іншій сфері, навіть формувалася в другій системі координат. В останні роки особливо не те, що не мінялося, а навіть все гірше й гірше було.

Про попередників та проблеми Луганщини: дороги, медицину та енергетичний дефіцит

В якому стані залишили вам підконтрольну Україні частину Луганщини ваші попередники?  

На першій же своїй нараді я сказав, що не хочу давати оцінку тим людям, які працювали до мене. Більше того, я хочу сказати, що ми всі прийшли не на пусте, не на голе місце. Всім дяка і все.

Які проблеми є найбільш гострими на території Луганської військово-цивільної адміністрації?

Найсерйозніша наша проблема — енергетична. Раніше у нас все було зв'язано з Російською Федерацією. На даний час область споживає 230 — 240 мегават електроенергії. Вона виробляється на нашій Луганській ТЕС, яка знаходиться в місті Щастя. Це — підприємство ДТЕК «Східенерго», яке працює на вугіллі й до якого підходить дорога через Російську Федерацію. Так ось, це підприємство в день потребує 2 700 — 2 800 тонн вугілля для того, щоб вийти на вказані потужності.

Зараз ця залізнична колія закрита. Ввіз вугілля перекритий і ми стаємо заручниками. Ті енергетичні мости, які є з великою Україною, дозволяють отримати електроенергії лише на 40-42%, 60% — наш дефіцит.

Тому ми почали будувати енергетичний міст «Кремінська» (підстанція на 500 кВт у місті Кремінне, — ред.). Але закінчиться це будівництво орієнтовно у першому півріччі 2020 року.

Друга проблема — глобально-стратегічна, пов'язана із залізною дорогою. У нас 5 районів відірвані від великої системи залізниці України, тому що сполучення йшло через Російську Федерацію. Тому нам потрібна, умовно кажучи, залізнодорожна перемичка, щоб зв'язати ці п'ять районів. Це десь 50-60 кілометрів. Будівництво, орієнтовно, буде коштувати 2,5 млрд грн.

Ми зараз в аварійному режимі зайнялись розробкою техніко-економічних показників. Наступна стадія — це проєктні роботи, а потім — саме будівництво.

Ще одна гостра проблема: у нас на Луганщині немає третинної медичної допомоги. Тобто, у нас зовсім немає обласної лікарні. Тому ми у прискореному темпі вирішуємо і цю проблему.

За нашими даними на підконтрольній Україні території Луганщини аварійними є 80% доріг. Чи це правда?

Є така велика проблема, вона має загальноукраїнський масштаб, але для нас є особливо гострою — це проблема наших доріг. Тобто проблема відсутності наших доріг.

З урахуванням того, що у нас, як я казав, 5 регіонів повністю відрізані від залізної дороги, працює лише автотранспорт. І це ж сільськогосподарські регіони. Близько 4,5 тисяч кілометрів доріг треба було ще вчора відремонтувати.

Чи задоволені ви тим, скільки уваги приділяється дорогам на Луганщині та, зокрема, скільки виділяється грошей на їх ремонт?

Я ж людина не з космосу, а з реального сектору. Я розумію, що якби було достатньо грошей, то, мабуть, їх би усі виділили й усі дороги зробили б. Таких грошей, ми розуміємо, немає.

Ми ще повинні подумати про ефективність використання цих коштів. Це також велика проблема. Я, до речі, замовив аудити: скільки заплатили за те, що вже зробили.

«Слово «кришувати» не приймаю навіть на рівні філософії»

Ви неодноразово на своїй сторінці в Facebook оприлюднювали дані щодо затриманих правоохоронними органами вантажних автомобілів з контрабандною деревиною. Чи є проблема незаконної вирубки лісу на Луганщині?

У нас на Луганщині було 11 лісових господарств, з них три залишились на тимчасово окупованій території, а вісім — тут. На превеликий жаль, незаконні вирубки є. З цим потрібно боротись. В той час, коли мене призначили керівником, було призначено і нового очільника лісного господарства Луганщини. Ми достатньо тісно з ним співпрацюємо.

Є багато нюансів: ділянки, які не враховані, кадастр, ліцензії. Минулого тижня ми направили листа в Агентство лісного господарства України з метою провести аудит всього лісного господарства Луганщини й систематизувати все це, розібратися з усіма цими вирубками.

Те, що машини з лісом зупиняють — це щоб призупинити вирубки. Треба системна робота і боротися треба не з наслідками, а з причинами.

Чи відомо вам як луганчанину і як колишньому правоохоронцю, хто рубає ліс і хто «кришує» незаконні вирубки?  

Я в останні роки не працював правоохоронцем, я займався навчальним процесом. Слово «кришувати» мені не подобається. Я з цим явищем не те що не пов'язаний, я навіть його на рівні філософії не приймаю. По тих, кого зупиняють, справи відкриті, слідство працює. Отримаємо результати — будемо говорити. Я не хочу вішати на людей ярлики поки немає вироку.

За час вашого перебування на посаді голови Луганської військово-цивільної адміністрації були випадки, коли б вам хтось пропонував хабар чи робив якісь натяки на те, щоб ви посприяли за винагороду у розв'язанні якихось питань?  

В перші дні вже був дзвінок «на верх», що я тут попросив гроші. Але річ у тому, що я звик працювати на 95% з відкритими дверима. Я коли ректором був, у мене в приймальні ніколи не було секретаря, завжди були відчинені двері. Це мій стиль роботи й тут.

Потім були ще пару разів невеличкі провокації, а зараз — уже ні. Річ у тому, що я не нова людина на Луганщині. Мене знають.

Про війну, процес розмінування та ватажка «ЛНР» Леоніда Пасічника

Що зараз відбувається в районі Станиці Луганської? На якому етапі знаходиться процес розмінування мосту?

Іде паралельне розмінування. Територія, яка підконтрольна Україні, повністю розмінована. На тій території (яка підконтрольна бойовикам, — ред.) станом на 08:00 — ні. Чекаю докладу о 09:00. Ми чекаємо кожного дня. Вчора чекали, сьогодні, завтра чекатимемо. Все одно це відбудеться — нехай день, два, три — що і вони закінчать розміновувати підконтрольну їм ділянку.

Ми ще продивимось ту територію, я своїх людей не відправлю туди, де не пройшли наші сапери — все-таки ж відповідальність за людські життя. Тоді складемо загальний акт і почнемо ремонт мосту. У нас уже є розуміння як ми це будемо робити. Є розуміння як покращити умови на КПВВ і полегшити участь людей.

Як ви вважаєте: чому бойовики затягують процес розмінування?

Мабуть, це питання треба звернути до них.

Чи знайомі ви з нинішнім ватажком самопроголошеної «ЛНР» Леонідом Пасічником і як ставитеся до нього?  

Я тільки прізвище чув. Я ніколи не був з ним знайомий і ніде з ним не спілкувався, а зараз тим паче.

Як ви пояснюєте своїм онукам, що насправді відбувається на Донбасі? Хто є на стороні добра, а хто на стороні зла?

Моя онука якраз зараз в мене знаходиться — приїхала в гості. Я вважаю, що правда на нашій стороні. Тут і нічого розмовляти. Ті, хто у 2014 році сюди виїхав (на підконтрольну Україні територію — ред.), вони вже зробили свій вибір. То навіщо запитувати про їхню позицію?

Автор: Олександр Побіл