Павло Кириленко: Область розвивається навіть в умовах війни і втрати частини території

Павло Кириленко — голова Донецької обласної державної адміністрації, колишній військовий прокурор Ужгородського гарнізону, підполковник юстиції. Політарена поспілкувалась з очільником Донеччини та розпитала про проблемні точки в регіоні, взаємовідносини Кириленка з центральною владою та про родичів по той бік лінії розмежування.

Про прокурорський досвід, який дуже допомагає в роботі

На початку липня цього року ви стали очільником Донецької облдержадміністрації. Чому ви погодилися її очолити? Яка була мотивація?  

Так, я очолюю Донецьку обласну держадміністрацію з 5 липня 2019-го. Чому погодився? Тому що я тут народився, я знаю цей край, знаю, як і чим живуть тут люди. Розумію його і хочу зробити кращим.

Ви постійно працювали прокурором, управлінського досвіду, якщо я не помиляюся, у вас немає. Тим більше управління такого масштабу як область. Чому Зеленський призначив головою Донецької ОДА саме вас? Як ви думаєте?  

Про мотивацію президента варто, звичайно, запитати його самого. Я думаю, що вона співпадає з моєю: бажання змін і гарантій того, що вони будуть, ці зміни; розуміння, що на спільну мету ми працюватимемо єдиною командою. А що стосується мого управлінського досвіду, то скажу так: чималий досвід роботи в прокуратурі, який маю за своїми плечима, дуже корисний на моїй нинішній посаді, і він мені, повірте, дуже допомагає.

Ми не можемо припинити подачу води — там живуть наші люди

Заступивши на посаду, що ви отримали у спадок від попередніх керівників? В якому стані до вас була Донецька область (без урахування непідконтрольних Україні територій)? Що найбільше вразило (можливо, шокувало) під час ознайомлення зі станом справ на Донеччині та під час роботи на посаді?  

До свого призначення на посаду голови ОДА я не був на Донеччині кілька років. І скажу відверто: повернувшись сюди, був вражений змінами, які тут відбулися. Я не з тих людей, які усі проблеми списують на попередників, а досягнення приписують собі. Ні. Абсолютно об’єктивно відзначаю, що область розвивається навіть в умовах війни, навіть втративши частину території і свого економічного потенціалу.

Кілька прикладів. Розбудова мережі опорних шкіл. Два десятки сучасних, капітально відремонтованих шкіл вже працюють. В процесі ремонту ще вісім. І це заклади реально — європейського рівня, де враховані потреби кожної дитини, у тому числі й тих, хто пересувається на візках. Додайте сюди ще інклюзивно-ресурсні центри для дітей з особливими освітніми потребами, додайте дистанційну освіту для дітей, що живуть на тимчасово окупованій території, і ви побачите, що освіта стає доступною для всіх дітей.

Йдемо далі. Медицина. Тут окрім перетворень, пов’язаних з загальноукраїнською реформою, доводиться практично з нуля створювати медицину третього рівня, бо провідні обласні спеціалізовані клініки всі залишилися на окупованій території, у Донецьку. І що ми маємо на сьогодні: завершуємо капітальний ремонт обласної багатопрофільної лікарні у Маріуполі (до речі, ремонт там ведеться, а лікарня працює: частина перекривається на ремонт, частина — приймає пацієнтів). Невдовзі відкриється потужний діагностичний центр у Слов’янську: для нього придбали таке обладнання, що столичні клініки заздритимуть.

У Святогірську будується новий корпус лікарні для ветеранів війни. У Слов’янську за допомогою GiZ капітально відремонтовано два корпуси психіатричної лікарні, з нуля зводимо центральний корпус — чотириповерховий. У Маріуполі завершується капітальний ремонт (хоча за обсягом проведених робіт це більше схоже на нове будівництво) хірургічного відділення дитячої лікарні. У тому-таки Маріуполі нещодавно відкрили кардіологічне відділення, відремонтоване за допомогою коштів Європейського інвестиційного банку.

Та сама ситуація по спортивним об’єктам. Фактично все — з нуля. У Бахмуті відкриваємо обласний спортивний диспансер і училище олімпійського резерву імені Бубки: будівлі, в яких вони функціонуватимуть, зараз в процесі капітального ремонту. Маємо дуже амбітний план побудови суперсучасної олімпійської бази у Святогірську: вже місцева влада дала дозвіл (щоправда, з боєм!) на проведення землеустрою, тож будемо працювати.

Ще на Донеччині реалізується цікавий обласний грантовий проєкт (до речі, унікальний для України) підтримки малого підприємництва, коли підприємці можуть отримати з обласного та місцевого бюджетів до 500 тисяч гривень на реалізацію свого бізнес-плану. Ці гроші не  потрібно повертати у прямому розумінні цього слова. Потрібно лише прозоро працювати і платити податки – і саме так гроші повернуться до бюджету.

Усе те, що я назвав — це ж результат немалих зусиль і не одного року роботи. Звичайно, є проблеми. Багато проблем. По деяким об’єктам — просто біда з проєктами, відповідно, затягуються терміни виконання робіт й здачі в експлуатацію. Лише частково вирішена проблема забезпечення житлом переселенців. Системного втручання потребує питання водопостачання… Але працюємо. Правду кажуть, що дорогу подолає лише той, хто йде.

До речі, про воду. Розкажіть детальніше, будь ласка, яка ситуація з боргами компанії «Вода Донбасу» і з системами водопостачання станом на сьогодні.

Основна частка боргів «Води Донбасу» — за спожиту електроенергію. І на жаль, ситуація на сьогодні не врегульована. Компанія має 3,4 млрд грн боргу за спожиту електроенергію, у тому числі 1,4 млрд грн — це борги по окупованій території. Я поясню, чому таке співвідношення, чому борг контрольованої території виглядає більшим. Справа в тому, що система водопостачання області влаштована таким чином, що 75% обладнання, яке подає воду на окуповану територію, розташована на контрольованій Україною території. А 75% споживання води припадає на територію непідконтрольну.

Крім того, існує проблема різниці в тарифах між окупованою та контрольованою територіями. І ми, Україна, розуміємо, що ці витрати окупована територія не компенсує (принаймні, зараз), але не можемо припинити подачу води — там живуть наші люди, цивільні! Та й сама система водопостачання влаштована так, що перекривши воду, скажімо, Донецьку, ми відрізаємо від води пів області, аж до Маріуполя. Тому глобальну проблему боргів «Води Донбасу» на місцевому рівні ми вирішити не можемо. І ми вже неодноразово зверталися до органів центральної влади з пропозиціями, які могли б суттєво скоротити заборгованість компанії. Сьогодні вони розглядаються на рівні уряду. Крім того, питання встановлення єдиних тарифів по компанії (на обох територіях), а також питання погашення заборгованості по окупованій території за електроенергію винесене на розгляд Мінської групи.

Але навіть за таких умов система водопостачання області працює у штатному режимі, який дозволяє усім жителям Донеччини отримувати воду — по обидва боки так званої лінії розмежування.

Про капітальний ремонт Донеччини

Призначаючи Вас, Зеленський окреслив першочергові завдання, які ви маєте виконати: якісна інфраструктура, своєчасна виплата зарплат та премій. Що не так з інфраструктурою на Донеччині? Хто кому і скільки затримує зарплати? Яка ситуація станом на сьогодні?  

З інфраструктурою на Донеччині фактично, те саме, що й по всій Україні — країна потребує капітального ремонту. Додайте сюди ще проблеми, які принесла війна: зруйновані або пошкоджені приватні будинки, багатоповерхівки, об’єкти соціальної сфери. Трошки цифр: понад 13 тисяч одиниць житла були пошкоджені в результаті бойових дій. З них 11 тисяч 800 — у приватному секторі. На сьогодні вдалося відновити близько 7,5 тисяч. Чому кажу «вдалося відновити», тому що знайти того, хто працюватиме фактично на лінії розмежування і часто — з реальним ризиком для життя, повірте, непросто. До робіт з відновлення ми залучаємо ДСНС. Поясню, як це відбувається. Ми оголошуємо надзвичайну ситуацію місцевого рівня там, де потрібно провести такі роботи. Потім з обласного бюджету виділяємо кошти на придбання будівельних матеріалів, і ці матеріали передаємо ремонтним бригадам ДСНС, і вони власне все і ремонтують.

Крім того, під постійною загрозою того, що може «прилетіти» — газогони, водогони й фільтрувальні станції у так званій сірій чи прифронтовій зонах. Сьогодні тихо, а завтра все може бути зовсім по-іншому. Є й зовсім «унікальні» випадки за мірками тих, хто не знає, що таке війна: Мар’їнка і Красногорівка вже п’ять років живуть без централізованого газпостачання. І здавалося б, усе вже має бути добре, бо перебитий газогін ще кілька років тому відремонтували за фінансової допомоги Червоного Хреста. Але!..  газу немає, бо бойовики не пускали газовиків провести інсталяцію газорозподільчої станції — вона в кількох сотнях метрів від їхніх позицій. Розробили інший варіант: намагаємося запустити в роботу інший ГРП — знову немає підтвердженого режиму тиші для проведення робіт. Час іде. А люди без газу… Такі у нас справи з інфраструктурою.

XT3F5825 720x480 - Павло Кириленко: Область розвивається навіть в умовах війни і втрати частини території

Тепер щодо заборгованості по заробітній платі. На 1 вересня вона становила понад 526 млн грн. Майже половина боргу (точніше — 251,1 млн грн)  належить підприємствам групи «Азовмашінвест Холдінг». 100 млн грн боргів по зарплаті «висить» на компанії «Вода Донбасу». Але зверніть увагу, що ця заборгованість утворена відокремленими підрозділами компанії, які працюють на тимчасово окупованій території. Значну частку у загальній сумі боргів мають вугледобувні підприємства. Крім того, додає проблем і негнучкість процедури банкрутства: саме через це частина підприємств-банкрутів не має можливості забезпечити погашення боргів по зарплаті, а це приблизно 46 млн грн.

Розкажіть про проєкт GiZ у Краматорську. Німці за власні кошти відновлюють інфраструктуру Донеччини?

Щодо Краматорська і GiZ, напевно, ви маєте на увазі нещодавно відкритий офіс цієї організації? Так, дійсно, це сталося на початку вересня 2019-го. Але це не означає, що GiZ лише тоді й розпочав свою роботу. Ця організація, як і багато-багато інших (навіть не хочу усіх перераховувати, щоб часом когось не забути) з 2014-го року закривають багато гуманітарних потреб жителів Донецької області, особливо тих, хто мешкає у прифронтовій зоні. Це і суто гуманітарна допомога у вигляді продуктів харчування, медикаментів, вугілля, палетів, грошової підтримки (у різні часи — по-різному), відновлення пошкодженого житла і об’єктів інфраструктури, будівництво житла для переселенців і багато-багато іншого. Це стосується не лише GiZ, це стосується загалом усіх гуманітарних організацій, які працюють на території Донеччини.

Якщо вас цікавить конкретно GiZ, то можу сказати, що завдяки їм був реалізований вкрай важливий для області проєкт — побудова двох корпусів (психотуберкульозного та дитячого) психіатричної лікарні у Слов’янську. Ця лікарня пережила масштабні артилерійські обстріли і була фактично знищена. Зараз ми її відбудовуємо. Крім того, завдяки GiZ Лиманська ОТГ отримала сучасний Центр надання адміністративних послуг, GiZ профінансував будівництво 4 фельдшерських пунктів у Слов’янському та Покровському районах. Так, наші міжнародні партнери вкладають туди власні кошти. І за це ми їм дуже вдячні.

Які проблеми, крім зазначених, є найбільш гострими на Донеччині і як вони вирішуються?  

Найсерйозніша проблема для Донеччини — забезпечення безперебійного водопостачання. Я вже про це казав. Проблема так би мовити оперативна, яку зараз вирішуємо — підготовка до опалювального сезону. Ще гостро строїть питання відновлення житла у прифронтовій зоні і забезпечення житлом переселенців. Плюс модернізація і розвиток інфраструктури (а це ремонт шкіл, медичних, спортивних закладів, доріг). Проблема заборгованості по зарплатні шахтарям. На жаль, ми на це прямо не впливаємо, але координуємо дії різних установ і відомств — зустрічаємося з керівниками вугледобувних підприємств, разом з ними напрацьовуємо пропозиції для Кабміну та Верховної Ради, бо лише вони можуть докорінно змінити систему (а саме це й потрібно зробити!), щоб вирішити цю дуже гостру проблему. Проблем багато. Але я сприймаю їх як задачі, які потрібно вирішувати.

Про хабарі та родичів на окупованій території

Чи пропонують вам хабарі за лобіювання якихось інтересів чи, можливо, були натяки на це? Наприклад, з боку знайомих?  

Ні. Я ж прокурор, хоч і колишній, ви забули?! Тим більше я не отримую (і переконаний, що й не отримаю) натяків, про які ви говорите, від моїх знайомих. На те вони й знайомі, щоб знати, що зі мною такі розмови неможливі. Категорично.

У вас — двоє дітей. Чи з вами ваші діти на Донеччині чи на Закарпатті? Як ви їм пояснюєте те, що відбувається на Донбасі. Хто хороший, а хто поганий?  

Вибачте, але я не відповідатиму на це питання на широкий загал. Мої діти ще зовсім малі, і я не хотів би наражати їх на небезпеку.

Ваші батьки, за інформацією ЗМІ, живуть на окупованій території. Ви показуєте їм онуків? Спілкуєтеся з ними? Вітаєте зі святами? ЗМІ пишуть, що ваш брат є бойовиком так званої «ДНР». Зеленський говорив, що ви не спілкуєтеся з ним через політичні розбіжності. Це правда?  

Так, це правда. Мої батьки і брат живуть на окупованій території. Так, це правда, що я з братом не спілкуюся через політичні розбіжності. А з батьками стосунки підтримую, мама до нас приїжджає у гості, бавиться з онуками.

На телеканалі «Росія-1» показали сюжет з вашим братом та мамою, які коментують ваше призначення головою Донецької ОДА. Як ви до цього ставитеся? Вам дзвонили російські журналісти, щоб ви прокоментували своє призначення і так звану «громадянську війну» в Україні?

Як я можу ставитися до пропагандистського каналу і продукту, яким він «годує» свого глядача? Як можу ставитися до того, що вони цинічно й «майстерно» зміщують акценти, посилюючи свій давній меседж «нас там нет» і говорячи про нібито «громадянський конфлікт», який начебто в Україні відбувається? Як і увесь цивілізований світ — негативно. У мене хіба що додається до цього ще й особисте ставлення – глибокий жаль, що вони зачіпають мою родину. Чи говорив я з представниками російських ЗМІ? Ні. Я не маю, про що говорити з пропагандистами.

Чому, на Вашу думку, на Донбасі відбувається те, що відбувається, і чому ця війна розділила родини?   Коли війна на Донбасі, на вашу думку, закінчиться і чи зможуть окуповані території, з так би мовити «поколінням ДНР» (дітьми, які народилися, які формуються там), інтегруватися в Україну?

Думаю, що наразі значно важливіше й актуальніше говорити про те, що робити для того, аби завершити цей конфлікт. Я вірю в ініціативи президента України Володимира Зеленського. Вірю в те, що йому та нашій команді вдасться привести Україну до миру. Так, для цього потрібна консолідація суспільства. І потрібне розуміння того, що там, на тій (поки що — окупованій) території живуть громадяни України. Так, вони переживають страшний вплив російської пропагандистської машини. Так, з цим потрібно буде працювати. Але ми мусимо це робити. І, до речі, над цим ми вже працюємо.

XT3F2779 720x480 - Павло Кириленко: Область розвивається навіть в умовах війни і втрати частини території

У нас в школах (я вже про це говорив) організована система дистанційного навчання, і кількість дітей, які долучаються до неї, щороку зростає, причому не лише випускників, а й першачків. Це показує, що люди чекають на Україну і своє майбутнє пов’язують саме з нею. Ми просто мусимо за цих людей боротися. Я абсолютно переконаний, що окуповані території можуть і повинні повернутися й інтегруватися в Україну.

Про обстріл автомобіля поблизу Гранітного, через який загинув військовослужбовець

10 липня цього року поблизу села Гранітне під обстріл потрапив автомобіль з колони ЗСУ. Загинув військовий. Поруч з колоною був ваш автомобіль. Що сталося насправді? В ООС повідомили, що ви не погодили з військовими свій виїзд на лінію розмежування. Ви відчуваєте свою провину за смерть військовослужбовця?

По-перше. Я вже говорив і вкотре повторюю: я глибоко співчуваю загиблому і його родині. І це співчуття буде зі мною завжди. Що насправді сталося і чи вважаю себе винним, ви питаєте? Стався трагічний збіг обставин. Мені прикро було чути й читати у ЗМІ, що нібито військові супроводжували мене, що я там був не знати чому…багато нісенітниць писали й говорили. Насправді (повторюсь!) стався трагічний збіг обставин. Я був у робочій поїздці — знайомився із ситуацією у населених пунктах, розташованих вздовж лінії зіткнення (у той день я відвідав не лише Гранітне! Я проїхав від Майорська, Мар’їнки і аж на південь області). Військові виконували свої задачі. Ми не були жодним чином пов’язані спільним маршрутом чи спільними завданнями. Їх атакували під час мого перебування у селищі. Все!

Ви навіть не можете собі уявити, наскільки прикро й боляче було спостерігати, як преса зміщує фокус уваги від загиблого воїна до перебування в селищі голови області. Не цинізм бойовиків, які стріляють всупереч домовленостям про припинення вогню, не трагедія втрати ще одного українського захисника були головними у тих повідомленнях, а присутність на місці представника обласної влади. Я, чесно кажучи, був дуже неприємно вражений. Але то таке, як то кажуть... Найстрашніше, що хлопця вже не повернути.

Про команду і стратегію Зеленського

Ви слідкуєте за центральною українською політикою: Офіс президента, Верховна Рада? Ви задоволені тим, як працює Зеленський і як працює парламент?

Я є частиною команди президента. І працюю на спільний результат. Чи є у нас помилки? Напевно, що є. Їм має дати оцінку українське суспільство. А я як член команди свої зауваження чи заперечення вважаю за можливе висловлювати і обговорювати всередині нашої команди, оскільки точно знаю, що мене почують, і якщо я правий, то ми разом усе змінимо. Ось цим (командною грою!) я задоволений. Мені здається, що це якраз і відрізняє нас від наших попередників.

DSCF4326 720x480 - Павло Кириленко: Область розвивається навіть в умовах війни і втрати частини території

Колишній переговорник від України у Мінську Роман Безсмертний порівняв Зеленського з мишею, а Путіна — з котом. І зазначив, що миша довірилася коту. За словами Безсмертного, у Зеленського ілюзії щодо Путіна і війни на Донбасі. Тобто глава держави думає, що з Путіним можна домовлятися про мир і тим самим йде в пастку. І тягне, на думку Безсмертного, за собою в пастку і Україну. Як на вашу думку, Зеленський насправді перебуває в ілюзіях і чи розвіялись ваші ілюзії (якщо вони були)?

Я не хочу коментувати пасажі стосовно мишей та котів. За ці слова має відповідати той, хто таке сказав. Що стосується ілюзій… Я точно не та людина, яка перебуватиме у їх полоні. І абсолютно відповідально можу вам сказати: своєму президенту і його стратегії повернення миру я довіряю. Не про все можу говорити. Але та інформація, яка у мене є, дає мені не лише віру, а й впевненість у тому, що все буде добре. Все буде Україна. Цього я не лише усім нам бажаю. Над цим щоденно працює уся наша президентська команда.

Автор: Олександр Побел

ПРОКОМЕНТУВАТИ

Введіть текст коментаря!
Введіть своє ім'я