Несподівані 100 днів Зеленського: кого обрала Україна

Новобраних президентів прийнято не чіпати перші 100 днів перебування на посту. Це період так званого «медового місяця» глави держави з країною, яка його обрала. За цей час він повинен показати, чого вартий та чи не помилився народ зі своїм вибором. Як правило, саме в перші 100 днів стає зрозумілим стиль управління нового президента, його спосіб спілкування з засобами масової інформації і суспільством, але найголовніше – вибудовується динаміка та якість ухвалення важливих політичних рішень, за якою можна визначити, чи виконає новий гарант Конституції свої передвиборчі обіцянки.

Володимир Зеленський склав присягу перед українським народом 20 травня, а це означає, що його «медовий місяць» завершився. Політарена дослідила, що вдалось шостому президенту України за перші 100 днів та чого чекати від наступних 5 років правління «слуги народу».

В день інавгурації Володимира Зеленського стало зрозуміло, що відкладати справи на потім ніхто не буде. Попри те, що голові Верховної Ради Андрію Парубію «було весело», парламент розпустили, а Україна обрала нових 424 народних депутатів.

В той же день президент закликав піти у відставку весь склад Кабінету міністрів, Генерального прокурора Юрія Луценка та голову Служби безпеки України Василя Грицака. З цим все виявилось значно складніше: без парламентської більшості відправити у відставку будь-кого з перелічених високопосадовців неможливо. Але, якщо прем’єр-міністр Володимир Гройсман, голова СБУ Василь Грицак, міністр закордонних справ Павло Клімкін та ще ряд чиновників вищого рангу хоча б написали відповідні заяви, то, наприклад, Юрій Луценко досі цього не зробив. Самостійно звільнити будь-кого з них у президента повноважень немає.

Власне, це головна перепона для об’єктивної оцінки перших 100 днів Зеленського на посаді, адже для втілення програмних положень в життя, потрібна не лише своя більшість у парламенті, а й Кабінет міністрів, який співпрацюватиме, а не протистоятиме президенту. Звісно, уряд Гройсмана важко назвати конфронтаційним щодо Зеленського, проте і «своїм» для Зе-команди його також не охрестиш.

А ось ті кадрові питання, які могли бути розв’язані без Верховної Ради, достатньо швидко були здійснені: змінено голів усіх обласних державних адміністрацій, свої посади втратили понад сотня голів райдержадміністрацій, призначено нового начальника Генерального штаба Руслана Хомчака, командувача ООС Володимира Кравченка, командувача Нацгвардії Миколу Балана, Секретарем РНБО став Олександр Данилюк, навіть для Айвараса Абромавичуса знайшлось місце в наглядовій раді «Укроборонпрому». Саме за наполяганням Зеленського у відставку подали голова Державної фіскальної служби Олександр Власов, низка митників Закарпатської області та інші посадовці.

Показово, що більшість звільнень відбувалась після публічних президентських нарад, які стали певною «візитівкою» перших 100 днів Зеленського. Якби в цей же період в Україні не тривала парламентська передвиборча кампанія, то можна було б припустити, що новий гарант Конституції схиляється до авторитарного стилю управління. Проте відгуки, які отримала Політарена від підлеглих президента, свідчать про протилежне.

«Він — людяний. Це точно. Він чує людей і чує проблеми людей. Він не відірваний від землі, це не чиновник в недоброму сенсі цього слова. Він — не чинуша, ось так краще сказати», — так охарактеризував Зеленського голова Луганської військово-цивільної адміністрації Віталій Комарницький. У подібному ключі висловлюються й інші чиновники, призначені Володимиром Олександровичем.

Натомість приклад Романа Безсмертного свідчить про те, що Зеленський не терпить інакодумства серед тих, хто є його офіційним  призначенцем. Як тільки Безсмертний публічно заговорив про речі, які йшли у розріз з риторикою ОПУ, його одразу позбавили можливості представляти Україну на переговорах у Мінську.

Складність оцінки дій Зеленського полягає ще й в тому, що він чи не єдиний кандидат на пост президента, який не давав жодних конкретних обіцянок і тим більше не окреслював дедлайнів для їх виконання. Якщо Юлія Тимошенко під час передвиборчої гонки обіцяла вдвічі знизити ціну на газ для населення та підвищити розмір пенсій, то у Володимира Зеленського був лише загальний слоган «Кінець епохи бідності». Якщо Петро Порошенко обіцяв ліквідувати посади голів облдержадміністрацій, то Зеленський просто написав про «Кінець епохи брехні». Якщо Анатолій Гриценко обіцяв попересаджати корупціонерів, включно з Петром Порошенком, то Зеленський обмежився «Кінцем епохи жадібності».  Щоправда, одну чітко визначену обіцянку Зеленський таки дав.

«До парламентських перегонів я хотів би вже бути поза всіма контрактами, які пов'язані з моїм бізнесом», — сказав Зеленський у березні 2019. Обіцянка виконана, усі документи були оформлені весною того ж року.

В період «медового місяця» Володимир Зеленський здійснив п’ять закордонних поїздок: до Бельгії, Франції, Німеччини, Канади та Туреччини. Жодна з них не принесла якихось відчутних зовнішньополітичних перемог, а вояжі до Франції та Німеччини були відверто невдалими, адже саме після них Росію повернули в ПАРЄ. Тому найбільше за останні 100 днів Офіс президента пишався символічним приїздом прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу вперше за останні 20 років.

Де у президентської команди досі реальні проблеми, то це у каналах взаємодії президента з засобами масової інформації. Володимир Зеленський жодного разу після свого обрання не вийшов на велику пресконференцію, він не дав жодного розгорнутого інтерв’ю для засобів масової інформації, якщо не враховувати «розмову на велотренажерах» для телеканалу «1+1», який досить прихильно висвітлював кампанію ще кандидата у президенти Зеленського.

За останні три місяці, Офіс президента обмежився трьома невеликими вузькопрофільними брифінгами за участі президента, на яких журналістам не вдавалось ставити запитання, які б не стосувались тематики брифінгу.

За умов, коли президента «ховають» від суспільства, працівники ЗМІ змушені в буквальному смислі цього слова ловити гаранта на вулиці під час офіційних поїздок українськими містами. Щоправда, й це не гарантує того, що відповідь дасть саме президент, а не керівник його Офісу.

За перші 100 днів Зеленського, українські медіа звикли до того, що позицію президента, як правило, роз’яснюють його радники або керівництво ОПУ. Тобто, функції комунікації глави держави з суспільством зведені до мінімуму, а, зважаючи, на нещодавні вислови керівника ОПУ Андрія Богдана про непотрібність журналістів, можна припустити, що наступні 5 років Володимир Зеленський продовжуватиме уникати спілкування з пресою.

Навіть офіційні запити від засобів масової інформації дуже часто залишаються без відповіді. Про це неодноразово писала «Українська правда», з цим кілька разів зіткнулись і ми, зокрема, під час підготовки цієї статті. Політарена заздалегідь звернулась до пресслужби ОПУ з проханням надати коментарі щодо власного бачення, оцінки та кількісних показників перших 100 днів Володимира Зеленського на посту президента. Ані письмової відповіді на запит, ані коментарів телефоном ми так і не отримали.*

Проте для пересічного українця перші 100 днів, так само як і уся каденція шостого президента, запам’ятаються саме тим, як і про що розповідатимуть засоби масової інформації. За три останні місяці населення цікавилось не стільки кадровими призначеннями, скільки неординарними публічними висловами Зеленського, які вже стали мемами, на кшталт «вийди звідси розбійнику», «жінки – це бренд України» чи «подзвоню Баканову на рахунок цього чорта». Люди не пам’ятають про що йдеться у 90% підписаних президентом указів, але обов’язково нагадають про парі, укладені з мером Дніпра та гендиректором «Укргідроенерго» на побудову мостів. Зрештою, українцям байдуже куди Зеленський з’їздив за ці 100 днів, але несподіване рішення провести парад до Дня Незалежності без воєнної техніки згадуватимуть і після президентської каденції.

У випадку з Володимиром Зеленським перші 100 днів стали «тестуванням» нового гаджету, якого дотепер ніхто не випускав і про функції якого нікому нічого не розповідали. Зеленський новачок у політиці, тому передбачати його кроки було складно, як, наприклад, дзвінок Путіну після вбивства чотирьох українських військовослужбовців на Донбасі під час оголошеного перемир'я. Водночас ще несподіванішими стануть наступні 100 днів його президентства. Саме в цей час Зе-команда отримає всю повноту влади в Україні, саме в цей час буде сформований новий Кабінет міністрів і саме в цей час ми усвідомимо кого обрали: демократа з інноваційним реформаторським підходом, диктатора, якого тимчасового загорнули в демократичну обгортку, чи маріонетку, яку міцно триматимуть на ланцюжку ті, хто останні 5 років мріяв про реванш.

 

*після публікації статті Політарена отримала відповідь з Офісу президента про те, що наш запит від 20 серпня тільки 27 серпня передано на опрацювання до головного департаменту документального забезпечення.

 

Автор: Сергій Савінцев