Недоторканність депутата скасували: це добре чи погано

Політарена

Верховна Рада 9-го скликання з «зеленою» монобільшістю у парламенті скасувала депутатську недоторканість. За законопроєкт № 7203, який був ініційований п’ятим президентом Петром Порошенком, проголосували 373 народних обранця. Багаторічний запит суспільства депутати задовольнили. З 1 січня 2020 року недоторканність депутатів скасовується.

Політарена з’ясувала, чи потрібна нардепам недоторканність, до яких наслідків приведе її скасування та чи відбулось голосування в законний спосіб.

Навіщо депутату недоторканність

Депутатська недоторканність є засобом захисту народного обранця від політичного тиску з боку його опонентів, зокрема, з боку виконавчої влади. Вона надається депутату з метою якнайбільше забезпечити ефективність виконання ним обов’язків. Захисник народних інтересів, який впевнений, що не опиниться за ґратами за свою політичну позицію та за свої голосування, буде більш ефективний для громади, ніж депутат, який не впевнений у своїй безпеці.

Депутатська недоторканність є важливим елементом розвинутих демократичних суспільств. У європейських країнах, зокрема, в Україні (до скасування недоторканності), вона виражена в двух принципах:

  • член парламенту не несе відповідальності перед судом за своє голосування чи публічні виступи під час виконання своїх обов’язків, за винятком відповідальності за наклеп чи образи (так званий індемнітет)
  • депутата без згоди парламенту не можуть затримати, арештувати чи судити (імунітет)

У деяких країнах Європи застосовується лише індемнітет. У Великобританії, наприклад, він діє на час парламентських засідань. Імунітет взагалі відсутній в Нідерландах. У більшості держав депутат не може бути заарештований без згоди парламенту, крім випадку затримання на місці злочину.

В Україні депутатська недоторканність гарантована статтею 80 Конституції України і є абсолютною, тобто вона передбачає й індемнітет, й імунітет. Українського народного обранця можуть притягнути до відповідальності лише за згодою Верховної Ради.

Недоторканність може мати не лише позитивний ефект в діяльності представників влади, а й негативний. В Україні такий механізм захисту посадових осіб дозволяє народним депутатам зловживати владою й уникати відповідальності за скоєні злочини.

«Депутатами часто стають особи, які хочуть нечесно заробляти на депутатській посаді та, при цьому, використовувати депутатські повноваження для лобіювання фінансових, часто незаконних (корупційних) інтересів. Такі особи служать не народу, а тим, хто їх привів до влади. Таким особам депутатська недоторканність необхідна для особистого захисту від закону та народу у випадку порушення ними законів, а також прав і свобод громадян»,  — запевняє членкиня Правління Інституту національної політики Марина Багрова.

Коротко про довгу історію скасування недоторканності

Вперше механізм захисту посадової особи через принцип недоторканності з’явився ще за часів Стародавнього Риму. Недоторканними були народні трибуни — представники класу плебеїв, які захищали громадян без політичних прав від свавілля патриціїв — представників знатних родів. Через сотні років недоторканність з’явилась в європейських країнах, які поступово переходили до демократичних принципів управління.

В сучасній історії України статус недоторканності народних обранців був внесений в Конституцію України у 1996 році, а вже через рік, в 1997 році, почались розмови про необхідність її зняття.

«Тільки на моїй пам’яті інститут депутатської недоторканності обіцяють скасувати вже майже двадцять років. За цей час я закінчив школу, пішов в інститут, закінчив інститут, пішов на роботу, у мене з’явився син»,  — написав в Facebook народний депутат 8-го скликання Мустафа Найєм.

На позбавленні депутатів недоторканності у 1999 році наполягав тодішній президент Леонід Кучма. За його ініціативою у 2000 році в Україні був проведений всеукраїнський референдум щодо реформації системи державного управління. На народне голосування винесли чотири питання. Одне з них стосувалось депутатської недоторканності й звучало воно так:

«Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв’язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані? »

На запитання 89% опитаних громадян відповіли схвально. Однак у Верховній Раді відповідний законопроєкт не з’явився.

Під час Помаранчевої революції, звичайно, питання позбавлення депутатів недоторканності знову піднімалося. Рівності перед законом для всіх вимагали вже колишній генпрокурор Юрій Луценко та експрезидент Віктор Ющенко. У 2006 році Верховна Рада таки скасувала недоторканність депутатів, але лише місцевих рад. Представники парламенту залишили собі особливі права.

Після падіння режиму Януковича у 2014 році, постмайданна законодавча влада питання скасування депутатської недоторканності внесла в коаліційну угоду, однак не поспішала з ухваленням відповідного рішення.

Лише через три роки, у жовтні 2017, Петро Порошенко вніс на розгляд парламенту проєкт закону про скасування недоторканності для депутатів. Він передбачав залишення для народних обранців принципу індемнітету й мав запрацювати з 1 січня 2020 року. Законопроєкт направили в Конституційний Суд, щоб він перевірив, чи є документ конституційним. Через 9 місяців КС дав схвальну відповідь щодо законопроєкту. На цьому його просування у Верховній Раді 8-го скликання закінчилось: на розгляд нардепів він більше не виносився.

Реалізацію ідеї про обмеження депутатської недоторканності продовжив чинний президент Володимир Зеленський, взявши за основу проєкт закону Петра Порошенка, який схвалив Конституційний Суд.

Законопроєкт № 7203: українська модель недоторканності

Законопроєкт № 7203 передбачає часткове обмеження депутатської недоторканності. Відповідно до нього, із статті 80 Конституції України виключаються два абзаци: про те, що народним депутатам гарантується недоторканність і про те, що вони не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані без згоди Верховної Ради.

Водночас в ній залишається гарантія недоторканності депутат за його вислови в Раді та голосування.

«Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп»,  — ось, що депутати залишили в головному українському Законі.

Голова Верховної Ради Дмитро Разумков заявив, що законопроєкт Порошенка використали, щоб зняти недоторканність як можна швидше.

«Це був найшвидший шлях, щоб народні депутати стали такими ж, як усі інші громадяни нашої держави — рівними перед законом»,  — сказав Разумков.

Скасування недоторканності: погано чи добре

Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології «Вибір», вважає, що зняття недоторканності поставило законодавчий орган України у залежність від Володимира Зеленського.

«Технічний бік рішення (скасування недоторканності,  — ред.) — це є інструмент перетворення народних депутатів на „буратін“ для натискання кнопок за вказівкою Офісу президента. Тобто, Банкова отримує тотальний контроль над парламентом, а епіцентр політичної корупції переміщається з-під куполу до третьої гілки влади — судової»,  — переконана Брудницька.

Але все ж, згідно законопроєкту, за депутатами залишився згаданий вище індемнітет: вони не несуть відповідальність за свої голосування й висловлювання під час виконання обов’язків. Тобто, народні обранці захищені Конституцією. Тож про яких «буратін» мова?

Брудницька пояснює, що депутата, який проголосував «не так» можуть запідозрити в побутовому злочині чи корупції. За її словам, зі зняттям недоторканності народний обранець стає вразливішим для президента і для того, хто контролює силові структури і суддівську гілку влади.

До речі, в 2015 році Венеціанська комісія попереджала, що для України повне скасування депутатської недоторканності може мати негативні наслідки, оскільки у політичній системі зі вразливою демократією парламент може потрапити під контроль виконавчої влади.

Іншої думки дотримується Марина Багрова з Інституту національної політики. Вона переконана, що по-справжньому народного депутата ніхто не зможе незаконно усунути від влади, тому що його захистять його виборці.

«У випадку незаконного тиску на депутата з боку влади, він, користуючись своєю легітимністю, звертається до своїх виборців із доказами протиправного втручання у свою діяльність і просить захисту у своїх виборців. Коли виборці отримують відповідні докази вони беруть ситуацію під громадський контроль. У такій ситуації тиск будь-яких чиновників на депутата буде сприяти не тільки підвищенню його рейтингу, але й підтвердженню його легітимності, й одночасно серйозно дискредитує саму владу»,  — запевнила Багрова.

Закон проголосували незаконно?

Під час голосування законопроєкту про скасування депутатської недоторканності низка фракцій, а саме «Батьківщина», «Європейська солідарність» та «Опозиційна платформа — За життя», наголошували на неконституційності процедури прийняття рішення. Тим не менше, і «Батьківщина», і «ЄС», лідером якої є автор проєкту закону, проголосувала за скасування недоторканності.

Депутат «Європейської солідарності» Руслан Князевич запевняв колег, що голосувати не можна, не взявши до уваги зауваження Конституційного Суду. За його словами, якщо їх не врахувати, то в майбутньому суд може визнати зміни в Конституції неконституційними. Про те ж говорив представник «Батьківщини» Сергій Власенко. Від голосування Князевич утримався, а Порошенко, як і Власенко, проголосували «за».

Голова Верховної Ради Дмитро Разумков у відповідь на звинувачення про порушення процедур заявив, що скасування недоторканності повністю відповідає законодавству. Президент Зеленський подякував депутатам та зазначив, що тепер у суспільстві не буде «касти недоторканих», а в парламенті депутати не ховатимуться від закону.

Боїшся — не йди в депутати

Тож з 1 січня 2020 року українські депутати втрачають недоторканність. За української правоохоронної системи, коли рівень довіри суспільства до поліції дорівнює 4,4%, до прокуратури — 2,1%, а до судової системи — 1,8% (такі дані опитування Центру Разумкова станом на лютий цього року), є всі підстави вважати, що український парламент опинився під загрозою. Правоохоронна система залишилась нереформованою, вона й досі корумпована і за гроші багато недоброчесних суддів винесуть «потрібне» рішення.

З іншої сторони, як говорив під час виборчої кампанії президент Зеленський, головне, щоб людина (у нашому випадку депутат) була порядною. Тоді вона чесно та ефективно виконуватиме свої обов’язки і жоден «кишеньковий» суддя в законний спосіб не позбавить її повноважень і волі.

«В кінці-кінців, ніхто нікого йти в депутати не змушує. Це особистий вибір. Боїшся тиску — не йди в депутати. Крадеш — не йди в депутати. Складний бізнес — не йди в депутати. Або будуй чистий бізнес і ласкаво просимо»,  — пише у Facebook народний депутат минулого скликання Мустафа Найєм.

Головне, щоб людина була порядна. Тоді все у неї вийде, а народ підтримає. Як говорив перший президент Чехії Вацлав Гавел, краще 5 років помилок, ніж 50 років саботажу. В нашому випадку саботажу змін в Україні.

Автор: Олександр Побел